«Хлібобулочні війська» – команда волонтерів на чолі з кондитеркою Катериною Свіцею, яка випікає смаколики та допомагає нашим воїнам.
«Хлібобулочні війська» утворилися в перші тижні російського вторгнення – у дніпровській квартирі на 11-му поверсі. Там Катерина Свіца почала випікати смаколики для українських захисників. Згодом довкола волонтерки сформувалася справжня команда, яка вже майже рік допомагає нашим воїнам.
Вони готують печиво та пряники для бійців легендарних бригад ЗСУ, а коли російська ракета поцілила в житловий будинок у Дніпрі – були серед перших, хто приніс допомогу. Про роботу «Хлібобулочних військ», випічку для оборонців Бахмута та волонтерство Катерина розповіла ШоТам.
Катерина Свіца, волонтерка, кондитерка, засновниця проєкту «Хлібобулочні війська»:
Перші чотири дні повномасштабного російського вторгнення я пробула разом зі своєю подругою, адже в її будинку був підвал. На той момент мені це здавалося найбільш безпечним місцем. Принаймні я думала, що це точно безпечніше, ніж вдома на 11-му поверсі. Ми були разом увесь час, і коли ставало надто страшно та лячно, то йшли у підвал. Я, здається, як і всі, цілодобово моніторила новини.
На четвертий день вторгнення я відчула, що час щось робити
На четвертий день я усвідомила, що час щось робити. Тоді я повернулася додому, бо знала, що мені потрібна моя духовка і все кухонне приладдя, аби почати щось пекти. І було вже майже байдуже на 11-й поверх і небезпеку, яку він таїв у собі. Я просто хотіла робити хоч щось корисне.
Я геть не думала про те, що роблю і куди потім діти те, що напекла. Точно пам’ятаю, як замісила тісто і напекла перші пиріжки. Без зайвих думок – лише робота руками, щоб бодай якось відволіктися від того, що коїлося довкола. Після цього опублікувала в інстаграмі допис, запитавши, куди й кому можна це все передати. Відповідь знайшлася буквально миттєво. І відтоді робота закрутилася.
Ми – це «Хлібобулочні війська»
Я прокидалася, коли закінчувалася комендантська година, і лягала з її початком. Решту часу я постійно була на ногах. Я пекла для наших захисників все, що могло пережити транспортування і якомога довше прожити у коробці. Адже спершу посилка їде поштою, а потім бійці забирають її. А це трапляється далеко не одразу після прибуття.
Тому у хід пішли печиво і пряники. Пряники, до речі, з мотиваційними написами: «Завдяки тобі», «Слава Україні!», це до вподоби захисникам.
З часом до мене почали звертатися дівчата, питали чи можна долучитися до роботи. Звісно, можна! Треба! Вони почали пекти і приносити все мені, аби я шукала тих, кому надіслати чи через кого передати наші смаколики. Ось так і з’явилася допомога від небайдужих.
Невеличкі «хлібобулочні війська», так ми себе називаємо. Перші півроку дівчата мінялися, хтось приходив, а хтось йшов. Але згодом робота налагодилася і сформувалася відповідальна команда.
Трагедія в Дніпрі вибила землю з-під ніг
Періодично я прошу волонтерів попереджати, коли, кому і що потрібно буде спекти бодай за декілька днів, щоб підготуватися і вчасно віддати посилку. Але доволі часто мені просто телефонують і кажуть: «Катю, відправка зараз, дай що-небудь!».
І доводиться вигрібати все, що маємо, аби волонтери не поїхали без коробочки з пряниками чи печивом. Коли знаємо, що буде відправка, яку везтимуть волонтери, намагаємося приготувати те, що можна з’їсти одразу. Наприклад, пиріжки з будь-чим, аби це нагадувало нашим воїнам про дім та надійний тил.
З посилками для військових за майже рік великої війни ми розібралися і фактично створили свою систему. Але коли 14 січня у Дніпрі сталася трагедія – це дійсно вибило землю з-під ніг. Ми прийшли до того будинку, куди поцілили росіяни. Побачили розруху та горе. А ще – кілька наметів, в яких був чай і трохи печива. Але того, що там було, бракувало для рятувальників, які без перепочинку шукали й витягали людей, розгрібаючи тонни бетону.
Готували упродовж усієї пошуково-рятувальної операції
Туди я принесла те, що залишилося вдома – шість коробочок з випічкою – і побачила, як швидко все розбирають. Одразу зрозуміла, що потрібно щось із цим робити. Ми зібралися дівчатами та взялися до роботи.
Ми готували і пекли все, що могли, і так швидко, як тільки могли. Приносили і знову поверталися до роботи. Година за годиною, ми пекли і приносили, а те, що готували, розгрібали майже одразу. Сила-силенна голодних людей, яким ми, сподіваюся, допомогли встояти на ногах у ті надважкі дні, поки тривала пошуково-рятувальна операція.
Грошей на інгредієнти бракує, тож ми запустили лотерею
З початком повномасштабного російського вторгнення я разом з дівчатками працювала постійно. Ми готуємо і печемо постійно стільки, що дуже часто бракує грошей на продукти. На щастя, волонтери привозять борошно, але нам бракує цукру і яєць.
З часом, коли свої вкладення почали потрохи закінчуватися, я вирішила влаштовувати у себе в інстаграмі лотерею. Адже, крім усіх можливих смаколиків, я вмію пекти й торти. Подумала, що це гарна ідея для того, щоб збирати гроші бодай на найнеобхідніші продукти для нашого маленького волонтерського виробництва. Бувало по-різному. Одного разу вдалося отримати вісім тисяч гривень, але навіть цього замало, аби покрити всі наші витрати.
Я не можу сказати бійцям: «Ну все, я втомилася»
Аби якось платити за оренду квартири в Дніпрі та за щось жити, мені доводиться поєднувати волонтерство зі звичайною роботою. У мій дім у Нікополі влучив ворожий снаряд – дому більше немає. Тому без звичайної роботи залишатися ніяк не можна.
Але це не причина кидати те, що приносить стільки приємного клопоту. Після відправки посилок я отримую від бійців фото з випічкою, яку ми їм надіслали. І ось це – моя мотивація. Коли у мене болить рука чи спина, то я просто пригадую, в яких умовах зараз наші захисники. І все дуже швидко минає. Я пектиму і тішитиму печивом бійців до нашої перемоги.
Щотижня я на зв’язку з військовими, і щоразу вони мені кажуть: «До наступного тижня!». Хіба я можу їм сказати: «Ну все, бувайте, я більше не буду готувати, бо втомилася»?
Вмієте щось робити своїми руками? Робіть!
Пораджу тим, хто теж хоче допомогти та порадувати наших воїнів: якщо ви вмієте пекти і робити щось руками – робіть. Просто почніть. Адресати вас знайдуть самі, ваша праця ніколи не пропаде. Я теж не знала, куди подіти свої перші пиріжки, але ж знайшла. А потім знайшла десятки військових, які щотижня чекають на моє печиво чи пряники.
Знаєте, як ми спілкуємося з військовими? Вони говорять, яка смачна випічка, а ми плачемо від щастя, що змогли їх порадувати. Бійці, до речі, теж передають нам подарунки: я маю вже прапор з подяками від 93-ї ОМБр і тубус від чогось…
Моя мама своїми руками плете маленькі жовто-блакитні сердечка. І я точно знаю, що деякі бійці кладуть їх біля серця, коли йдуть у бій. Хіба це не може не додавати мотивації? Звісно, з пиріжком у бій не підеш. Але без смачненького, що нагадує дім, точно важко.
Джерело: shotam.info
Хліб для медиків і військових випікають харківські волонтери.
«Херсонський нескорений» – хліб з волонтерської пекарні ГО «Справа громад».
