Переселенці запустили на Полтавщині виробництво крафтової молочної продукції, евакуювавшись з Донеччини разом зі своїм поголів’ям. Такі історії переконують – попри війну і великі життєві складнощі, можна розпочати все «з нуля» на новому місці. Головне — віра в себе і трошки допомоги від інших. А наші земляки точно допоможуть!
Коли почалися сильні обстріли, Олена та її велика родина постали перед вибором — вивозити дітей і все, що мають, чи щодня ризикувати стати черговими цивільними жертвами війни або опинитись в окупації. Адже лінія розмежування постійно наближалася, багато часу на роздуми не було. «Прилітало» вже й до них, ледве врятували дітей.
Вона згадує – просто сіли з чоловіком і подивилися на карту. Око впало на Полтавську область. Олена задала у «гуглі» питання «Де найкраще у Миргородському районі?”, і вони знайшли матеріал про Сергіївську громаду. Прочитали його, були вражені, вирішили їхати саме туди. Так тут опинилися вісім дорослих і дев’ятеро дітей.
Волонтери допомогли їм знайти великий, але занедбаний будинок, де понад сім років ніхто не жив. Вирішили — що все відновлять, аби лише всім знайшлося місце. У вантажівку вмістили все, що змогли з кількох сімейних будинків. Брали лише найнеобхідніше для 17 людей.
До війни родина Олени мала 16 дійних корів. Жили виключно за рахунок своєї ферми, їздили торгувати в Костянтинівку, Краматорськ та Бахмут. При евакуації залишили поголів’я, поки не облаштувалися на новому місці — і як тільки змогли, повернулися за коровами. Щодо організації евакуації поголів’я допомогла Сергіївська громада. Там знайшли меценатів, зв’язалися з Всеукраїнською асоціацією громад та USAID, скооперувалися та допомогли оплатити перевезення худоби. Вивезти, на жаль, вдалося не всіх — зараз у них лише шість дійних корів. Але вже можна було розпочинати власну справу заново.
Олена каже — в Сергіївській громаді чуйні люди, які допомагали, чим могли. Приносили розсаду, щоб засадити город, продукти, віддавали сіно для корів, дозволили безкоштовно викосити свої паї і забрати це для тварин. Допомагали замовити дерево і метал для ремонтів.
Зараз вся родина тяжко працює і для того, щоб облаштувати своє обійстя, і для того, щоб люди полюбили їхню продукцію. Олена каже — намагаються забезпечити найвищу якість, бо їй важливі і позитивні відгуки споживачів, і репутація їхньої сімейної справи. Адже працюють не на когось, а на себе. Виготовляють тверді та плавлені сири, а також сиркову масу. Є види та смаки з різними натуральними наповнювачами.
Олена та її рідні створили власну інтернет-сторінку в інстаграм, придбали вакууматор для упаковки сирів і вже замовили в друкарні візитки та наліпки на продукцію. Мають надію розширити продаж продукції, а на зібрані кошти – побудувати сарай для своїх годувальниць!
Планують також юридично оформити сімейну молочну ферму і в перспективі навіть створити нові робочі місця — не лише для себе, а і для мешканців громади.
Олена хоче, щоб її діти зростали тут, в україномовному середовищі і поруч з людьми, які завжди готові підтримати. Вона покладає великі надії на своє нове життя і новий дім. Лишається тільки побажати їм успіху!
