На Вінниччині більше 6-ти років тому жителі села Городище, що входить до складу Піщанської громади, самоорганізувались й почали переробляти молоко від своїх корів не лише за дідівськими технологіями, а й за принципами рівності та поваги.
Селяни згадують, що ідея такого соціального проєкту з’явилась від безвиході: молоко приймають за копійки й багато людей почали збувати корови.
«Корови були завжди нашими годувальницями і скільки працювати біля них треба, а молоко беруть за безцінь. Тоді й виникла ідея відремонтувати власними силами старе приміщення амбулаторії й організувати там молочарню, де всі, хто має корів міг принести молоко й переробити його у сир, сметану, бринзу чи масло», – розповідає співорганізаторка соціальної молочарні Людмила.
Амбулаторія, за словами городищан, заростала бур’янами, вікна розсипались, підлога зогнила. Люди взяли приміщення в оренду і власними силами та власними коштами, з фінансовою та моральною підтримкою корінних жителів, які повиїжджали з села, амбулаторію перетворили в міні-цех з переробки молока. Тут обладнали холодильну камеру для зберігання молочної продукції. Окремо закупили кілька холодильників для сметани. Побудували 4 печі, де відігрівають прокисле молоко. Облаштували теплу кімнату з грубкою, де молоко скисає і ще одну, де сир підвішують, щоб з нього відійшла сироватка. Провели централізовану воду, поставили бойлер, зробили каналізацію, виготовили стелажі.
«Не було цілі створити тут надсучасні умови або почати виготовляти з молока якісь сучасні тверді сири. По-перше, це додаткові кошти та й і відповідної рецептури без додавання якихось добавок немає. По-друге, для нас головне, щоб продукція була якісною і простою, такою, яку ми звикли споживати. Такою, якою вона і має бути. Сметана у нас виключно збирана, сепаратора немає. Сир відігріваємо в печі, як робили це наші бабусі й прабабусі. Правда, масло збиваємо на електромаслобійці», – наголошує Людмила.
Молочарня – некомерційний проєкт. Люди на власний розсуд розпоряджаються готовою продукцією та утримують молочарню: платять за світло і воду, купують дрова…
В молочному цеху працюють, враховуючи вік і складність роботи: хтось дрова рубає, хтось молоко приймає, хтось сметану збирає. Влітку, в сезон максимального надою, в молочарні зайняті одразу по шість господинь, а восени та взимку молока менше, тому і роботи менше.
«Зараз молочарня обслуговує 14 сімей. Село у нас маленьке і ми буквально всі родичі один одному: то куми, то брати, то свати. За 6 років тут не було жодного конфлікту, бо від початку йшла мова про повагу один до одного та про рівноправ’я. Нема такого, щоб хтось повівся непорядно. Ми всі працюємо чесно й віддано. Про молочарню дбаємо, тому що ми її створили, і нам це дає заробіток. Усі рішення приймаємо спільно. Рівноправ’я та повага – це наші основні принципи і ми їх не придумали, в нас так жили завжди. Це звичаєві правила, перевірені тисячоліттями. Немає потреби щось придумувати», – каже ще одна співорганізаторка некомерційної молочарні Надія.
На кожну сім’ю в молочарні заведений зошит, туди люди самостійно вписують кількість принесеного молока. Окремо є ще загальний зошит, до якого інформацію вписує черговий по цеху. Періодично об’єми молока звіряють.
«У нас є літромір, ми все фіксуємо, а потім молоко виливаємо в банки й підписуємо їх, щоб розуміти, хто і яке молоко приніс. Щільність молока не міряємо, а якість видно по тому, як підходить сметана, коли воно скисає. По молоці взагалі все видно: молоде – не скисає; проблеми з коров’ячим вим’ям – не такий колір. Якщо і потрібно молоко повернути господарям – образ немає, навпаки, в кого так склалось – ще вибачиться. Ми ж самі для себе виробляємо продукцію, для своїх дітей і онуків. Зараз трапляються хіба що випадки, що молоко занадто жирне, аж шапкою випирає. Тоді ми радимо людям змінити раціон корівці», – розповідає Надія.
Як переробляють молоко городищани не приховують, навпаки, пишаються своїми методами, адже таким чином вони зберігають традиції своїх пращурів. Для бажаючих навіть можуть провести екскурсію.
«Сметану зібрали, молоко відігріли у печі. Це легко і смачно. Сир виходить жирним, бо ж всю сметану відібрати ложкою нереально. За ним приїжджають з усіх навколишніх сіл, і з Піщанки. Ми легко реалізуємо свою продукцію. Сироватку люди розбирають свиней годувати, а маслянка – знежирена сметана, що залишається після збивання масла, йде на випічку хліба, на млинці», – розповідають жінки.
За підрахунками селян, завдяки молочарні вартість молока вдалось збільшити у півтора-два рази. Зараз заготівельники беруть молоко по 6-7 грн/л, а влітку брали по 4-5 грн/л.
Виготовленої продукції ж вистачає і самим наїстись, і родичів нагодувати, а решту – продати. Дохід від реалізованої продукції не оподатковується, адже він сумарно не перевищує 50 мінімальних заробітних плат (Закон України від 15.05.2003 р. №742 «Про особисте селянське господарство»).
«Раніше віддавали молоко на молоковоз майже «за спасибі». А зараз з однієї корови в місяць виходить до 10 тис грн. заробити, а це ж середня зарплата в місті. Якби ж я сама займалась виготовленням молочної продукції, то таких би грошей не вдалось заробити. Тут чому добре – бо всі гуртом. Не виходить в мене вийти попрацювати в молочарню, то поміняюсь з кимось. І буду так само впевнена в якості чиєїсь роботи, як в своїй. Для нас авторитет нашої справи – це головне. Ми любимо цю роботу й пишаємось її результатом», – підсумовує Людмила.
Городищани вже понад рік знаходяться в складі Піщанської громади й мають надію, що нове керівництво не впливатиме на налагоджену й успішну роботу їхньої соціальної некомерційної молочарні.
«Ми живемо в дуже мальовничих місцях, наші корови пасуться на природних пасовиськах, на сіно заготовляємо різнотрав’я. Не використовуємо ніяких харчових добавок, весь процес переробки відбувається природнім шляхом. Розкажіть про нас, може десь ще люди об’єднаються й зроблять подібний некомерційний проєкт. В селі можна жити нормально, але не треба чекати, що відповідні умови хтось вам створить. Мусимо лише самі на себе розраховувати», – кажуть городищани.
Джерело: https://www.vinnitsa.info/