Усі учасники аграрного ринку в один голос твердять, що 2020/21 МР був важким на різних його стадіях. Від стрімкого падіння обсягів, «непрохідних» цін на борошно та пшеницю, імпорту пшениці з Білорусі – до використання підприємствами імпортного пшеничного борошна через високу вартість вітчизняної сировини і, як наслідок, до зменшення експорту борошна. А ще на додачу до усього підприємства очікував суттєвий розрив у невідповідності ставки ПДВ між закупівлею сировини та реалізації вже готової продукції. І це далеко не усі сюрпризи, які підготував цей рік.
Більш детально про стан та перспективи борошномельної галузі нам розповів Родіон Рибчинський, голова ГС «Борошномели України».
– Яким видався 2020/21 МР для учасників аграрного ринку? З якими труднощами довелося зіткнутися галузі?
– Рік насправді був доволі складним і непередбачуваним. Ключовий ринковий фактор у галузі, який варто виділити, це стрімке зростання цін на пшеницю, яке розпочалося ще з другої половини жовтня 2020 року. Сезон розпочався з високих цін, а з жовтня ми спостерігали практично щотижневе їх зростання.
Як наслідок, за пів року ціна на пшеницю зросла майже на 50%. Через це у нас обсяги експорту практично втричі зменшились, порівняно з аналогічним періодом попереднього сезону. Багато імпортерів відмовилося від роботи з українським борошном через його високу вартість. Тож у підсумку від запланованих на експорт 350-330 тис. тонн ми відправили лише – 120 тис. Ця ситуація дуже сильно вдарила по бізнесу. Крім самих борошномелів, внаслідок стрімкого здороження зерна пшениці, а за нею і борошна, постраждали українські хлібопекарські підприємства. Хлібопекарі вимушені були також збільшувати відпускні ціни, але вони зіткнулися з протидією торговельних мереж і місцевих влад. Вже в лютому 2021 року на рівні Верховної Ради і Кабінету міністрів почалися розмови про впровадження механізму стримування цін, включно з ціновим
регулюванням. І тут ми, разом з хлібопекарнями об’єдналися та приклали зусилля, щоб донести Уряду та депутатам, що не ми – виробники борошна та хліба є локомотивом здороження. Ми були почуті в першу чергу в Мінекономрозвитку і питання регулювання цін на хліб та борошно було знято з порядку денного.
– Зниження ставки ПДВ з 1 березня, зокрема на пшеницю, з 20 до 14% і відсутність аналогічної дії у сегменті продуктів переробки стало черговим ударом для галузі. Якими були наслідки?
– Для нас це не було сюрпризом і ми намагались цьому запобігти. Ми провели багато зустрічей з представниками Мінекономрозвитку, депутатами ВР, колегами з інших асоціацій та об’єднань, але запобігти прийняттю закону №1115 нам не вдалося.
І сьогодні, наші зернопереробні підприємства, різницю в 6% між ставками ПДВ 20% на борошно і 14% на зерно перекривають з власних обігових коштів. Для підприємств, які займаються лише виробництвом борошна, ця ситуація є негативною, ця різниця компенсується лише тоді, коли підприємство має і с/г виробництво, і переробку.
Для вирішення цієї нелогічної ситуації ми пропонували на весь ланцюг «зерно-борошно-хліб» зменшити ПДВ до 7%, як у Польщі чи Німеччині, але, на жаль, наша пропозиція не знайшла відгуку у держави. Хоча відомо, що діюче Міністерство аграрної політики розглядає проект на ставку ПДВ 14% по всьому ланцюгу продовольчого ринку, але чи він буде втілений, це вкрай важко спрогнозувати.
– Чи не вперше за історію незалежної України ми зіштовхнулися із стрімким приростом імпорту пшениці та пшеничного борошна. Які ключові фактори спричинили дану ситуацію?
– Кілька останніх років, на тлі недостатньої пропозиції цієї зернової в Україні, хлібопекарські підприємства імпортували житнє борошно з Білорусі. Але вже з минулого року об’єми імпорту житнього борошна стрімко знизилися. Наші сільгоспвиробники впровадили в виробництво гібридні сорти жита іноземної селекції, які дали і в 2020 році і в поточному році багатий врожай жита, його баланс став профіцитним, ціни на сировину знизились, а відповідно і борошно стало конкурентним відносно білоруського.
Схожий сценарій з листопада 2020 по травень 2021 спостерігався на ринку пшениці та пшеничного борошна. Але спровокували його не недостатність пропозицій зерна чи борошно
в Україні, а саме їх ціна, яка була на 15-20% вищою за ціну в Білорусі. І ряд підприємств Північного та Центрального регіонів почали закуповувати пшеницю та борошно у білорусів. Це тривало поки самі білоруси не підняли ціни до рівня українських, і на цьому імпорт закінчився.
І як би нам не було гірко усвідомлювати той факт, що пекарі купують борошно в Білорусі, а не вітчизняне, але це бізнес і їх теж можна зрозуміти. Тобто це звичайна ринкова ситуація і робити трагедії з цього не варто, а ось висновки-так.
– Ваша думка щодо законопроєкту №5657 «Про фортифікацію борошна». Чому деякі компанії стверджують, що фортифікація є неприпустимою з ряду економічних і медичних причин?
Так, насправді ми проти цього законопроекту і вважаємо, що ідея обов’язкової фортифікації борошна (здійснюється фолієвою кислотою) є хибною з цілого ряду економічних і медичних причин. У листі до міністра економіки ми наголосили на тому, що при тепловій обробці руйнується до 90% фолієвої кислоти, яка міститься в сирій їжі (зокрема і в борошні). Крім того, майже 50% фолієвої кислоти втрачається при тривалому зберіганні, а також при потраплянні сонячного світла.
Водночас ст. 10 законопроєкту зобов’язує знищувати борошно, якщо воно не відповідає встановленим нормам (у тому числі щодо фортифікації). Це створює умови для зростання вартості борошна (додаються витрати на фортифікацію та знищення невідповідного нормам борошна).
Окрім того, обов’язкова фортифікація борошна, виробленого на території України, призведе до втрати зовнішніх ринків, де є попит на нефортифікований продукт. Введення фортифікації потребуватиме капітальних витрат на модернізацію виробничих ліній, що призведе до здорожчання борошна приблизно на 2-2,5 тис. грн на 1 тонну. Проєктом закону не передбачено компенсації модернізації основних засобів.
Не враховано також те, що не можна вживати фолієву кислоту для профілактики абсолютно всім громадянам. При нестачі в організмі фолієвої кислоти, доцільнішим є вживання її окремо або слід вибудовувати відповідний раціон.
Враховуючи наведене вище, а також відсутності зобов’язань щодо фортифікації імпортного борошна приходимо до думки, що даний Проєкт покликаний створити ринок збуту добавок до борошна шляхом знищення борошномельної галузі в Україні. З огляду на це категорично не підтримуємо законопроєкт «Про фортифікацію борошна» №5657.
– Чи можете дати орієнтовні прогнози, до чого варто готуватись у цьому МР?
– Розпочну з того, що ситуація у світі змінилась. Передусім, пов’язано з ціною на зерно. Коли ціна на зерно зростає, закономірно, що ринок борошна зменшується. Країнам доцільніше купувати зерно, адже його легше транспортувати, зберігати, з ним менше проблем, а вже потім на місці його переробляти, щоб задовольняти внутрішні потреби. Логічно: для чого купувати борошно, якщо можна купити дешевшу пшеницю. Драйвером ринку борошна є ціна на пшеницю. Якщо в позаминулому МР ринок борошна був фактично 13,7–13,8 млн. тонн, то в минулому – 11,5 млн. тонн., тобто він суттєво зменшився.
Про майбутній врожай і його якість говорити ще рано, але, що б для нас не підготував рік, нам доведеться з цим працювати. Сподіваюсь, що наше зерно і борошно будуть затребуваним як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.
Розмовляла Маряна Якимів
